Нові українські фільми, що відображають події 90-х років XX століття.

На екрани вийшов фільм Анни Бурячкової «Назавжди-Назавжди», події якого розгортаються в пізніх 90-х. Це час, коли Україна здобула Незалежність, коли здавалося, що вічний СРСР розпався, час Революції на граніті, мітингів, відновлення заборонених фільмів та публікації заборонених творів. А також це період, коли гроші були в дефіциті, зарплатню видавали цукром або цеглою, час, коли батьки працювали від ранку до ночі, і їм не було до дітей, час бандитів, час «гопоти» та «нєфорів». Саме цей період став темою для цілого покоління кінематографістів, і, можливо, зірки зійшлися, або ж настав такий кінематографічний момент, коли з'явилася низка фільмів про 90-ті, де кожен автор бачить ці непрості часи через власну призму.

«Це епоха, яка змінила всіх нас – перехід від Радянського Союзу до наших сучасних днів, проте всі ті виклики залишаються актуальними для нашого суспільства», – зазначає режисер Олег Сенцов.

Зараз, коли протягом трьох років вийшло кілька фільмів про 90-ті, варто їх згадати. Було б навіть цікаво, якби хтось організував міні-фестиваль, адже поєднання різних тем, жанрів і персонажів створює об'ємну картину. Це також стосується колективної травми, яку ще потрібно усвідомити і з якою ще доведеться працювати.

«Носоріг»

Режисер Олег Сенцов, на головному фото

Цей «парад» відкриває фільм Олега Сенцова «Носоріг». Це друга повнометражна робота українського режисера, колишнього політв'язня Росії та нинішнього військового.

Кримінальна драма про 90-ті в Україні з'явилася на світ через десять років після початку роботи над нею. Справа в тому, що режисер ще в 2012 році виграв кілька пітчінгів і планував розпочати зйомки. Потім настали Майдан, анексія Криму, арешт, вирок, гідний 1937 року за повністю сфабрикованими звинуваченнями, і п’ять років у російських в’язницях. Лише у 2019 році Сенцов повернувся в Україну і зміг знову взятися за фільм.

Сюжет фільму оснований на реальних подіях. Головний герой на прізвисько Носоріг потрапляє до кримінального світу і розпочинає свій кривавий шлях, який веде його зовсім не туди, куди він очікував.

«Коли я писав сценарій, мені було цікаво розповісти про цю людину, мого головного героя. Адже бандити теж люди, вони щось відчувають, про щось думають. Це ж не роботи, не рослини, не інопланетяни. Це люди. Чому вони чинять саме так? Для мене важливо було розповісти про людину. Бандитизм 90-х – це була лише сюжетна лінія. Також мені було цікаво відрефлексувати те, що з нами відбувалось у 90-х, але це другорядне. Головне – людина», – розповів режисер ZAXID.NET.

У Сенцова немає романтизації, замилування «славними хлопцями». Його «кров, секс та матюки» (як він сам каже) – це не «питкі, казні та уроди», не спосіб загравати з публікою. Це гострий і небезпечний інструмент хірурга, що розкриває мотивації героїв, їхні долі та сам час.

А час є по суті одним із персонажів фільму; режисер (та вся його команда) потрапляє в нього зі снайперською точністю. Костюми, музика, інтер’єри відтворені максимально точно, але аж ніяк не ностальгійно. Комусь потрібно про це пам’ятати, комусь – дізнатися. Але повертатися не потрібно нікому. І не хочеться.

«Я і Фелікс»

Режисерка Ірина Цілик

Без сумніву, це один із найпотужніших та найтонших українських фільмів. Він розповідає про дорослішання у непрості 90-ті, про брак уваги, про поламаного війною чоловіка. Фільм, заснований на автобіографічному романі Артема Чеха «Хто ти такий?», насправді не обмежується однією темою. Він охоплює все одразу, є глибоким та багатошаровим, простим та складним водночас.

Події фільму відбуваються в 90-х роках у Черкасах. Родина намагається вижити. Тимофій росте без особливої уваги. Одного дня бабуся приводить у дім нового бойфренда Фелікса, ветерана війни в Афганістані. Між Тимофієм і цим поламаним, але колоритним чоловіком зав'язуються своєрідні родинні стосунки.

Предметне наповнення картини продумане до дрібниць. Ті, хто пам’ятає ті роки, впізнають багато зі свого минулого. Тут немає нічого випадкового, кожна деталь не лише маркує епоху, а й має певне значення. Як і музика, якої тут багато.

«Я маю свій власний великий досвід спостережень за тим, як часи змін ламають людей, котрі не можуть впоратися з тим, що впало на їхні плечі. І, мабуть, для мене цей фільм також був спробою вибачити батькам, бабусям, дідусям. Але тепер я мама, я так само постійно помиляюся, я цей шлейф провини за собою тягаю. Тому, мабуть, це одночасно спроба поговорити з нашими батьками, але водночас і з нашими дітьми теж», – розповіла ZAXID.NET Ірина Цілик.

«Ми жили дуже скромно, наші можливості були максимально обмеженими. Саме тому, мабуть, в мені визріла дуже сильна жага брати від життя більше, ніж життя мені пропонує. Зараз я спостерігаю за сьогоднішніми дітьми, і я поки не знаю, добре це чи погано, але вони так багато всього мають на старті за замовчуванням. Як це вплине на них? Ну, це нормально не бути бідним, не бути голодним, не бути обмеженим в чомусь. Хоча про що я кажу… Наші українські діти сьогодні мають зовсім інші, часом дуже страшні випробування. Я можу лише здогадуватися, що вони винесуть з цих часів, що