Ілько Лемко: Львів за часів мого дідуся, цісаря.

Без сумнівів, Львів отримав свою найбільшу європейську ідентичність під час правління Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії (1772-1918). Ця історична зв'язок Львова з однією з найрозвинутіших європейських націй протягом 146 років суттєво вплинула на його культурний розвиток. Будівлі в стилі історизму та сецесії мають настільки вражаючу урбаністичну стійкість, що навіть грубі руки варварів, незалежно від того, чи з глибин Євразії, чи з найближчих галицьких околиць, не змогли їх повністю знищити. Навіть напівзруйновані та досить пошарпані, під нашаруванням безкультурності своїх новітніх мешканців, вони продовжують сяяти своєю шляхетною красою.

Цивілізаційні досягнення Львова в австрійський період можна перераховувати довго, але тут ми коротко зупинимося на деяких з них:

1776 – у Львові відкрито перший в Україні постійно діючий міський театр та видано першу в Україні газету.

1785 – засновано найстаріший в Україні готель «Під римським цезарем».

1786 – засновано першу в Україні музичну академію.

На початку XIX століття Львівський університет був одним із найбільших в Європі: у 1822 році він налічував 1304 студенти, тоді як, наприклад, Берлінський університет у 1820 році мав 910 студентів, а університет у Галле – 795 студентів.

1844 – заснування цісарсько-королівської Технічної академії – найстарішого технічного університету в Україні.

1845 – у Львові вперше в Європі відкрито спеціалізовану дитячу клінічну лікарню Святої Софії.

1848 – створено першу українську політичну організацію Головну Руську Раду.

1861 – збудовано першу в Україні залізницю Львів-Перемишль.

1864 – засновано перший український професійний театр.

1873 – заснування одного з найстаріших в Європі Природничого музею.

У 1880-х роках Львів за кількістю місцевих газет і журналів випереджав Київ, Москву та Вільно, хоча й поступався Варшаві і Петербургові.

1890 – створення Русько-української радикальної партії (РУРП) – першої української легальної політичної партії європейського типу.

1894 – відбувся перший в історії України футбольний матч між командами Львова і Кракова.

1905 – створення першого Українського національного музею.

Золоті часи бабці Австрії безумовно пов'язані з діяльністю дідуся цісаря, особу якого оспівували українські поети. Зокрема, Омелян Попович у пориві щирої вірнопідданської любові проголошував:

Цісаря щоб хоронила

Рука Божа, днесь молім.

Крикнем, мов з одной груді

Звучно, громко на весь світ:

Цісарь наш Франц Йосиф!

Най панує многа літ!

І руку взял би Цісаря

Уцеловал ю вдєчно

І рєк: «Поздровляє тя

Мой родний край сердечно».

68 років на троні (1848-1916) - на ті часи це був рекорд в Європі, історики жартували, що завдяки Францові Йосифові I XIX століття тривало 116 років.

Якщо коротко описати найекстравагантніші моменти життя найяснішого цісаря, то він, називаючи себе «останнім монархом старої школи», протягом усього свого життя не міг подолати відрази до технічних новацій своєї епохи: ліфта, вентилятора, телефону, друкарської машинки, електричного освітлення, військової маскувальної форми. Хоча й погодився на проведення електрики до свого палацу, телефону так і не провів. Лише через кілька років звик до використання ватерклозету, тобто унітазу з водопровідним пристосуванням для промивання.

Цісар досконало освоїв професію палітурника, оскільки після страти королеви Марії Антуанетти під час Французької революції Габсбурги постановили, щоб усі представники цього монаршого роду здобували якусь ремісничу професію на випадок втрати трону.

Найясніший цісар п’ять разів відвідував Львів. Уперше це сталося в 1851 році, коли вдячні піддані на площі Фердинанда (нині площа Міцкевича) збудували Тріумфальну арку, щоб вітати свого монарха. У 1855 році, п’ючи ввечері каву на терасі кав’ярні на Високому замку, цісар спостерігав за вражаючою ілюмінацією з тисяч вогнів, організованою на його честь містом. Замкову гору львів’яни назвали горою Франца Йосифа, але ця назва довго не протривала.

О дев’ятій годині ранку 11 вересня 1880 року гарматний постріл з Цитаделі сповістив, що до Львова прибув цісар потягом. Місто належним чином підготувалося до цього візиту, і всіх жебраків та волоцюг вивезли на таку відстань, щоб ті за чотири дні перебування цісаря у Львові не могли повернутися назад пішки. При виїзді з вокзалу на сучасній вулиці Чернівецькій збудували Тріумфальну арку. Коли карета монарха проїжджала через арку, натовп львів’ян прорвав охорону і у вірнопідданському пориві ледве не перевернув карету. Міська сторожа швидко впоралася з натовпом, розігнавши його палицями. На всьому шляху цісарського кортежу з вікон і з натовпу виглядали чорно-жовті австрійські та синьо-жовті українські прапори. Газета «Діло» закликала українців під час візиту цісаря одягати національне вбрання, «бо ми, все ж живемо в Австрії, а не в Польщі».

Вікна будинків, що прилягали до маршруту, рясно прикрасили квітами, портретами цісаря та транспарантами. Щоб гасла транспарантів не повторювали