«Геть Путіна та Трампа»: враження від Берлінале.

Вже сьогодні ввечері стане відомо, як журі на чолі з Тодом Гейнсом розподілить нагороди 75-го Берлінського кінофестивалю. Наші надії зосереджені на фільмі Катерини Горностай «Стрічка часу» – ніжній, чуттєвій та чесній історії про українські школи в часи війни. Це єдиний документальний фільм серед 19 конкурсних картин. Інші режисери та режисерки представляють різноманітні історії, які варіюються за своєю цінністю.

Перед врученням «ведмедів» розглянемо п’ять найцікавіших конкурсних фільмів. На жаль, цього року їх не так вже й багато.

У «Блакитному місяці» Річарда Лінклейтера ми бачимо портрет автора бродвейських мюзиклів, лібретиста Лоренца Гарта (Ітан Гоук). Він відомий, зокрема, завдяки спільній роботі з композитором Річардом Роджерсом над мюзиклом «Оклахома!». Дія фільму розгортається у фоє театру, і все відбувається в один вечір 31 березня 1943 року.

Цей фільм став бенефісом Гоука, який постійно перебуває в кадрі. Він ділиться кумедними історіями з минулого і домінує на екрані (хоча його хочеться бачити на сцені).

Майстерність Лінклейтера долає надмірну театральність, що є основою самої ідеї фільму.

Гарт – автор текстів пісень Blue Moon, Manhattan, My Funny Valentine, тут подається іронічно.

Окрім Гоука, який є головною атракцією, але його важко впізнати, у фільмі знялися Маргарет Кволлі («Субстаніція»), Ендрю Скотт («Ріплі») та інші.

На діалогах також зосереджується «Що природа говорить тобі» корейського режисера Хон Сан Су. Традиційно медитативний, атмосферний фільм щедро приправлений іронією. Дівчина вперше приводить хлопця до своїх батьків, але і її родичі поводяться дивно, а хлопець напивається і говорить зайве.

Хон Сан Су практично щороку представляє свої «маленькі» фільми на Берлінале. У 2020-х роках він шість разів брав участь у основному конкурсі і чотири рази отримував приз за режисуру. Здавалося б, це могло набриднути, але ні, його цікаво дивитися. Хоча несподіванок він не пропонує.

Мішель Франко також часто з’являється на найвідоміших кінофестивалях. Цього разу він представляє фільм «Мрії», в якому зіграли Джессіка Честейн та відомий мексиканський танцівник Ісаак Ернандес.

Фільм вийшов надзвичайно актуальним. Тема іммігрантів з Мексики стала в США дуже гострою, хоча Франко знімав раніше.

Це історія про стосунки іммігранта з Мексики та доньки мільйонера, яка є однією з керівниць сімейного благодійного фонду. Дженніфер переживає за свою кар'єру, тому приховує стосунки з Фернандо, що призводить до постійних сварок та навіть розлучень. Фернандо вирішує припинити спілкування з Дженніфер, а вона переслідує його.

Мішель Франко – радикальний режисер, і він не уникає цього у новій картині. Головна тема, яку він досліджує, – нерівність та експлуатація. Він поєднує мелодраматичні елементи з політичною сатирою, а романтичні мрії – з трагедією. Завдяки камерній історії Франко вміє досліджувати глобальні проблеми. «Мрії» – не найкращий його фільм, але все ж сильний.

Фільм французької режисерки Люсіль Гаджихалілович «Крижана вежа» розповідає про дівчинку, яка втікає з прийомної родини та знаходить притулок у дивній будівлі. Виявляється, це знімальний майданчик для «Снігової королеви». Спочатку і глядачам, і героїні важко усвідомити, де проходить межа між казкою та реальністю, кіно та сном. Це свого роду чарівна коробочка, яка поступово відкривається і виявляє далеко не найпривабливіші речі.

0

Між підлітком (Клара Пачіні) та актрисою, що грає королеву (Маріон Котіяр), виникають незвичайні стосунки. Цікаво, що роль режисера фільму виконує радикальний режисер Гаспар Ное, що надає картині додаткових кінематографічних сенсів.

Проте, розпочавши заворожуючу історію, режисерка не може втриматися і потрапляє в банальності.

Проте французькі Альпи, карикатурний Ное та чарівно холодна й прекрасна Котіяр роблять цю картину вартою уваги.

Найзначнішим фільмом конкурсу (як і очікувалося) став «Континенталь 25» румунського режисера Раду Жуде. Кожен його фільм став кіноманським шедевром, і «Континенталь 25» не став винятком.

1

Це дуже саркастичне та водночас трагічне кіно. Це історія про докори сумління і про те, як сучасне суспільство навчилось з ними справлятися (наприклад, щомісячними пожертвами у 2 євро на допомогу Україні). Головна героїня, судова виконавиця, виселяє безпритульного старого з підвалу, і він вчиняє самогубство майже на її очах. Вона намагається подолати почуття провини, але ніхто не може їй у цьому допомогти.

Жуде має низьку думку про людство, і цей фільм – один з доказів того, що він справді має рацію.

2

На Берлінале також існує традиція: перед прем’єрою місцевий фотограф робить фотографії учасників фестивалю. Їх вішають у фестивальному палаці, і зірки ставлять на них автографи.

Раду Жуде перетворив свій підпис на плакаті на політичну заяв