Альтернатива для Німеччини та всього світу.

Листопад 2024 року запам'ятається світовій політиці двома важливими подіями, що відбулися на обох берегах Атлантики. Спершу, 5 листопада, у США, Дональд Трамп, хоч і не сенсаційно, але все ж трохи несподівано, здобув перемогу на президентських виборах. Несподіваність у його тріумфі полягає, насамперед, у результатах у семи коливних штатах, де шанси Камали Гарріс оцінювалися як досить непогані. В результаті ж ми стали свідками повного тріумфу колишнього президента, який з 45-го перетворився на 47-го.

Ліволіберальна політика американських демократів зазнала серйозної, якщо не сказати катастрофічної, поразки. Трамп переміг на президентських виборах з рахунком 312:226. Після традиційних третинних виборів, на яких оновлювалися 34 місця зі 100, Сенат тепер виглядає 53:44 (плюс 2 незалежних). Республіканці виграли вибори до Палати представників з рахунком 218:213, плюс 9:2 у штатах, які ще не дораховані. Також варто згадати про вибори губернаторів, де «слони» виграли з результатом 8:3, що підвищило загальну кількість на користь Республіканської партії до 27:23.

Можна багато говорити про причини великої червоної перемоги, яка була настільки значною, що навіть Дональд Трамп вперше (він брав участь у третіх виборах поспіль) переміг у загальнонаціональному рейтингу, випередивши Камалу Гарріс на 2,5% (нагадаємо, що Гілларі Клінтон він програв на 2,1%, а Джо Байдену – 4,5%). Це наслідок провальної підготовки демократів до виборів. Спочатку вони зробили ставку на чинного президента, який явно програвав конкуренції і поводився як класичний пенсіонер з деменцією, а не як лідер найпотужнішої держави світу. Після невдалих дебатів його замінили на віцепрезидентку, яка на наступних дебатах тільки й могла, що критикувати Трампа, не пропонуючи нічого нового. Це також слабка позиція щодо України та Ізраїлю, де обидві держави можуть висловити свої претензії: ми – що допомога була недостатньою, ізраїльтяни – що їх змушують допомагати, хоча ніхто цього не просить. І ще багато причин можна знайти в цій поразці Демократичної партії…

…Але одне зрозуміло точно – виборці в США стали більш заможними. Не без радикалізму – інакше звідки б узявся термін «трампісти», – але в Республіканській партії є багато розумних, класичних правих політиків, які отримали підтримку виборців. Це продемонструвало їх ставлення до попереднього політичного істеблішменту часів Барака Обами.

Через кілька днів на східному березі Атлантики, в Німеччині, почалася політична криза, яка розпочалася зі звільнення коаліційного міністра від Партії вільних демократів і завершилася заявою про вотум довіри до уряду – і, в перспективі, дострокових виборів до Бундестагу в березні 2025 року. Тут варто зазначити, що нинішні головні коаліційні партнери, Соціал-демократична партія Німеччини, згідно з соціологічними даними, займають лише третє місце, поступаючись кількома відсотками ультраправій партії «Альтернатива для Німеччини». Лідер рейтингу, союз ХДС-ХСС, на початку листопада має підтримку, яка практично дорівнює сумарному показнику АдН і СДПН.

При цьому важливо не лише цифри, а й те, хто стоїть за цими цифрами. Правоцентристський Християнсько-демократичний союз, позбувшись Ангели Меркель, отримав нового лідера, Фрідріха Мерца, який походить з Північного Рейн-Вестфалії (нагадаємо, що Меркель прийшла у велику політику з комуністичної НДР). Це відразу позначилося на позиції Союзу, зокрема в питанні постачання зброї Україні, що зараз є важливою зовнішньополітичною темою для Євросоюзу.

Не можна стверджувати, що чинний канцлер Німеччини Олаф Шольц не намагався зробити кроки в цьому напрямку. Варто лише згадати зміну на посаді міністра оборони з відверто інертної Крістіне Ламбрехт на значно активнішого Бориса Пісторіуса (його навіть вважали можливим наступником Шольца на чолі СДПН і, в перспективі, федерального уряду). Але загалом лівоцентристська «світлофорна» коаліція через позицію червоних – про що ще в 2022 році говорив тодішній посол України у ФРН Андрій Мельник – була серйозно загальмованою. Власне, ми досі не отримали далекобійних ракет TAURUS, хоча не лише Велика Британія, а й Франція давно надали ЗСУ таке озброєння.

Найцікавіше в німецькій історії – це заява лідера союзної ХДС баварської партії, Християнсько-соціального союзу, Маркуса Зьодера (він мав шанси стати лідером Союзу після завершення кар'єри Меркель, але тоді це не сталося) – що після дострокових виборів вони не мають нічого проти коаліції із СДПН, але за однієї умови: в цій коаліції не буде Олафа Шольца.

І Мерц, і Зьодер після початку повномасштабної війни демонстрували значно більш жорстку антиросійську позицію. Звісно, таку поведінку можна списати на опозиційний статус – легше говорити, обіцяти й лякати, якщо ви знаєте, що ваші слова, найімовірніше, залишаться словами. Але обидва ці політики вже до 24 лютого 2022 року зарекомендували себе як «яструби», тому є всі підстави вважати, що на чолі нової урядової коаліції вони проводитимуть саме таку політику.

Дві основні країни західної, євроатлантичної унії стали помітно більш радикальними – одні вже за фактом виборів, інші поки що лише за рейтингом, який має всі шанси перетворитися на реальність у найближчі місяці. І тут не можна не згадати про «Альтернативу для Німеччини», яка довгий час нарощувала свій рейтинг, позиціонуючи себе як альтернативу нерішучим класичним політичним гравцям Німеччини. Ще рік тому, на початку осені, АдН відставала від ХДС/ХСС на досить значні 5-7% – і справді виглядала як певна альтернатива правоцент